XIV. Про віддавання [себе Богові]
- Після молитов за все священик закликає вірних віддати самих себе Богові, кажучи:
«Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, з усіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо». - Не всі проймаються «віддаванням себе Богові». Для цього не досить лише слів, а треба ще Божої волі на це. Тому доконче потрібна сміливість, а сміливість з’являється від чистого сумління, коли наше серце не засуджує нас, коли ми дбаємо про те, що Його стосується, коли через це ми нехтуємо те, що, власне, нас стосується. Тоді-бо ми і справді звільняємось від турботи за нас самих і упевнено віддаємо її Богові, твердо вірячи, що Він прийме довірене Йому нами і збереже. Оскільки ж для цього потрібно багато мудрости, поєднаної з любов’ю, і не менше зусиль, то ми спочатку, прикликавши на поміч Пресвяту Богородицю і весь сонм святих, віддаємо себе [Богові], так як слово «пом’янути», означає «прикликати», «бути помилуваним». З иншого боку, ми спершу просимо єдности віри і причастя Святого Духа (пор. Еф. 4, 13. 2 Кор. 13, 13), потім [закликаємо] «самі себе, і один одного, і все життя наше Богові віддаймо».
- Що ж це за «єдність віри»? Людина з подвійною душею, — каже [Святе Письмо], — непостійна у всіх своїх дорогах (Як. 1,8), називаючи дволикою людину нерішучу, яка ні в чому не є твердою. І хто хитається на обидва боки, той ні в той, ні в цей бік не ступає рішуче. Єдністю ж віри виявляється протилежне цьому — рішучість, твердість, постійність. Бо хто твердо вірує, той знає про справу щось одне: або що вона є, або що її немає. Нерішучий хитається на обидва боки, як випливає і зі самої назви.
- Ось це і є єдність віри — непохитність, позбавлена будь-якого вагання.
- А «причастя Святого Духа» означає Його благодать. Вона називається причастям тому, що коли Господь зруйнував своїм хрестом стіну, яка була перегородою між Богом і нами (пор. Еф. 2, 14), потрібно було ще примирити і допомогти тим, які були на деякий час роз’єднані один від одного, і не мали нічого спільного [між собою]; а це і відбулося через зшестя Святого Духа на апостолів. Звідси-бо і святе хрещення, і відкрилось щедре джерело божественної благодаті людям, і, за словами апостола Петра, ми стали учасниками Божої природи (2 Пет. 1, 4).
- Отож, тому, хто збирається належно віддати себе Богові, потрібна тверда віра і поміч від Святого Духа.
- І «ми віддаємо [Богові]» кожний не тільки самого себе, а й «один одного». Бо за законом любови потрібно шукати не лише свого блага, а й благ инших.