Cкачати як ворд фaйл

Зміст

Зміст. 1

І. Який сенс у загальних рисах усього богослуження?. 3

  1. Чому Чесні Дари кладуть на престіл не від самого початку?. 5

III. Про те, що ці Дари жертвуються Богові як первістки людського життя. 6

  1. Для чого було потрібно, щоб ці Дари були первістками людського життя. 6
  2. Чому покладається не цілий хліб, а лише [його] частина. 7
  3. Чому над хлібом священик зображає страждання Христа. 7

VII. У чому полягає спогадування про Господа. 8

VIII. Про те, що звершується над хлібом.. 8

  1. Чому Господь заповів чинити це на спомин про Нього. 9
  2. Про те, що проказується під час проскомидії після спомину Господа, і про те, що саме приношення Дарів є водночас і подячне, і благальне. 9
  3. А. Чому повністю покриваються Дари і що під час цього проказується?. 11
  4. В. Про початкове славослов’я. 11

XII. Про прошення, і чому ми спершу починаємо молитву прошенням миру. 12

XIII. Що означає постійне прошення божественної милости. 14

XIV. Про віддавання [себе Богові] 14

  1. Про антифони і виголошені поміж ними молитви. 15

XVI. Значення [Божественної] літургії у загальних рисах. 16

XVII. Пояснення першого антифону. 17

XVIII. Що означають пророчі вислови, які співають на початку богослуження. 18

XIX. Пояснення третього антифону. 18

  1. Про появу святого Євангелія і про трисвяту пісню.. 19

XXI. Про молитву під час гимну і про священні виголошення. 20

XXII. Про читання Писань, їхній порядок і значення. 20

XXIII. Про прошення, які йдуть після Євангелія. 21

XXIV. Про внесення Чесних Дарів до вівтаря. 22

XXV. Про те, що відбувається після внесення Дарів, про молитви і заклики священика, звернені до народу. 22

XXVI. Про ісповідання віри і про те, до чого після нього священик заохочує вірних, і за що молиться, і що вони йому відповідають. 23

XXVII. Про освячення Дарів і про благодарення, яке йому передує. 24

XXVIII. Що є підґрунтям нашої незаперечної віри в таїнство. 24

XXIX. Про те, за що нам докоряють щодо цього деякі латинники. Спростування їх докорів і відповідь на них. 25

XXX. Про те, що і в латинській Церкві таїнство [Євхаристії] звершується таким самим чином, як і у нас. 27

XXXI. Чому священик закликає до освячення Дарів не Сина, а Отця?. 29

XXXII. Про саму жертву і про те, над чим звершується жертва. 29

XXXIII. Про молитви після жертви і про те, яка ж причина того, що тут згадуються святі й особливо Пресвята [Богородиця] 30

XXXIV. Про те, як священик молиться упівголосу за Святі Дари і за що закликає молитися вірних. 31

XXXV. Про молитву, віддану Богові, і про схиляння голів, про благодарення, яке йде після цього, і про благання, звернене до Бога, та славослов’я. 32

XXXVI. Про звернення, яке священик виголошує до народу, возносячи Святі Дари, і про те, що відповідають йому вірні 33

XXXVII. Що означає тепла вода, влита у Святі Таїнства. 34

XXXVIII. Про те, яким чином Святі Таїнства символізують Церкву. 34

XXXIX. Про заклик вірних до причастя і про те, що вірні промовляють під час явлення Дарів. 35

ХL. Про молитву, яку священик виголошує за вірних після того, як вони причастилися. 35

ХLI. Про благодарення і славослов’я, які йдуть після цього. 36

XLII. Про померлих: чи вони так само, як і живі освячуються від Дарів трапези?. 36

ХLІІІ. Про те, що душі того, хто причащається, освячення передається насамперед. 37

ХLIV. Про посередництво Христа. 38

XLV. Про освячення, яке для померлих досконаліше. 39

ХLVI. Яким чином Святі Дари завжди угодні Богові 39

XLVII. Наскільки Дари вгодні Богові 41

ХLVIII. Який сенс того, що цими Дарами ми молимося до святих і вшановуємо їх. 41

ХLIX. Про тих, які кажуть, що спомин про святих під час Божественної літургії є благальною молитвою за них до Бога. 42

  1. Про те, скільки разів під час Божественної літургії поминаються святі і яка різниця між поминаннями. 46
  2. Чому священик називає жертву «словесною службою». 46

LІІ. Чому це таїнство називається лише Євхаристією.. 47

LIII. Про спільне благодарення за причащання Святих Таїнств і про завершальні молитви богослуження. 48

 


І. Який сенс у загальних рисах усього богослуження?

  1. НайважливішимусвященнодійствіСвятихТаїнствєперемінаДарівуТілоіКровГоспода, акінцевайогомета — освяченнявірних, якічерезних [ЧесніДари] отримуютьпрощеннягріхів, успадковуютьЦарствоБожеітакеинше.
  2. Приготуванняміприношеннямякстосовносамогосвященнодійства, такістосовнодосягненнямети, ємолитви, псалмоспіви, читаннязіСвятогоПисьма, тобтовсе, щосвященнодієтьсяіпроголошуєтьсяпередосвяченнямДарівіпісля [їхнього] освячення. ХочаБогдаєнамусілякісвятощібезвідплатно, натомістьминічого [Йому] неприносимо, і [Йогодари] єсправдіблагодатнимидарами, протеВінкончевимагаєвіднас, щобмибулиздатнимиприйнятиїхізберегти. Він і не подав би освячення тим, які не підготовлені до цього. Так Він і хрестить, і миропомазує, так само ділиться своєю Вечерею і прилучає [нас] до цієї страшної трапези.
  3. Саме це Він висловив у притчі про сіяча. От вийшов [, — каже, — ] сіяч (Мт. 13, 3), щоб не зорати землю, а сіяти так, що оранка і всіляке приготування уже заздалегідь мали довершитися у нас.
  4. Отже, якщо є така доконечність, щоб ми приступили до прийняття Святих Таїнств добре налаштовані і належно підготовлені, то це долучається до священнодійства, і так є насправді. Бо саме таку силу мають щодо нас молитви, псалми, як і все, що на Божественній літургії священнодіється і проголошується. Вони ж освячують нас, налаштовують до належного прийняття святощів, до їх збереження і подальшого зберігання в собі.
  5. Вони освячують подвійно. По-перше, ми отримуємо користь від самих молитов, псалмів і читань. Молитви навертають нас до Бога, уможливлюють відпущення гріхів, як псалмоспіви уласкавлюють Господа і закликають поміч з небес. Жертвуй [, — каже Писання, — ] Богові хвалу і я визволю тебе, іти прославиш мене (Пс. 49, 50; 14, 15). А читання Святого Письма звіщає милосердя Боже і чоловіколюбство, а також справедливість і суд, вселяє у душі наші страх Божий і запалює любов до Нього, та викликає велике бажання дотримуватися Його заповідей. І все це облагороджує і обожествлює душу як священика, так і народу, чинить здатними як того, так і того прийняти Чесні Дари та їх утримати, в чому полягає мета богослуження. Зокрема це приготовляє священика до того, щоб він міг достойно звершити жертвоприношення, що і є, як було мовлено раніше, суттю містагогії. Саме це часто міститься у молитвах: священик молиться, щоб не виявитись йому недостойним того, що належить йому звершити, щоб він міг послужити таїнству чистими руками, душею і мовою, і таким чином від самої значущосте слів, які читаються і співаються при звершенні [таїнства], ми отримуємо допомогу.
  6. По-друге, і від цього, а водночас від усього, що здійснюється на богослуженні, ми отримуємо освячення й иншим способом — тим, що у всьому споглядаємо образ Христа, Його діяння задля нас і Його страждання. Бо і в псалмах, і в читаннях й у всьому, що звершує священик упродовж богослуження, відтворюється ікономія Спасителя, і те перше, що є в цій ікономії, пояснюється у перших діях богослуження, а друге — у других діях, останнє ж — наприкінці богослуження. Отож, усе це ніби відбувається на очах у тих, хто за цим спостерігає. Бо освячення Дарів, сама жертва звіщає Його смерть (пор. 1 Кор. 11, 26), воскресення і вознесення, тому що ці Чесні Дари перемінюються у саме Тіло Господа — те саме, яке це все прийняло на себе, яке було розп’яте, яке воскресло і вознеслось на небо. А що передувало цій жертві, символізує те, що було до смерте [Христа] — Його прихід, явлення, Його довершене об’явлення, а що ж було після жертви — обітниця Отця (Ді. 1, 4), як Він сам сказав, зішестя на апостолів Святого Духа, через них навернення поган і їхнє сопричастя [з Богом].
  7. Загалом уся містагогія є немов одним образом єдиного Тіла Спасителя, що зримо подає всі його частини від початку і до кінця у взаємному порядку і гармонії.
  8. Таким чином, псалми, співані на самому початку, і все, що їм передує, здійснюється і мовиться у приношенні Дарів, означає первісний період ікономії Христа. А що йде після псалмів — читання Святого Письма та инше — символізує наступний період.
  9. Хоча йшлося про иншу користь від читання і псалмоспівів, які були впроваджені, очевидно, для того, щоб спонукати нас до доброчесности й умилостивлювати Бога, але ніщо не стоїть їм на заваді мати ще й таке призначення; вони ж і ведуть вірних до доброчесности, і символізують ікономію Христа. Як бо одяг задовольняє потребу одягтись, і убрання прикриває тіло, так, зважаючи на те, який він є, він символізує инколи і заняття, і спосіб життя, і гідність тих, які його носять. Так само і тут. Бо Святе Письмо вміщає в собі і Богом натхненні слова, і пісні на славу Божу, і заохочує до доброчесности та освячує тих, які читають його і співають. А що вибране саме те, і розміщене саме в такому порядку, то воно має й инше значення, доволі виразно являючи нам перебування Христа [на землі] і Його спосіб життя. Такий сенс має не тільки те, що співається та читається, а й те, що звершується. Кожна річ тут здійснюється задля нагальної потреби: вона символізує чи щось із діл Христових, чи з Його діянь, чи страждань. Таким, наприклад, є вхід у святилище зі святим Євангелієм або вхід з Чесними Дарами. Те і те здійснюється за потребою: одне — щоб Євангеліє було прочитане, а друге — щоб жертва була звершена. Те і те символізуює об’явлення Спасителя, одне — явлення неясне і неповне, коли Він щойно почав себе відкривати, а друге — найдовершеніше й останнє. Серед того, що тут звершується, є щось і таке, що сповнюється зовсім не задля якоїсь по¬треби, а звершується лише як певний символ, як наприклад, проколювання хліба і зображення на ньому хреста, чи те, що той ніж для проколювання має вигляд списа, чи, зрештою, доливання до Святих Дарів теплої води.
  10. Багато схожого можна зустріти і в инших таїнствах, наприклад, у хрещенні: ті, які мають намір хреститися, мусять зняти взуття і роздягтись і, обернувшись на захід, простягти руки, і дмухнути. Так нам прищеплюють переконання, якою мусить бути наша ненависть до лукавого і як важливо від¬вертатися від нього тому, хто хоче бути справжнім христия¬нином. Що-небудь инше при звершенні таїнств може мати якесь инакше значення.
  11. А все, що відбувається під час священнодійства [свя¬тих] Дарів, взаємопов’язане з ікономією Спасителя, щоб споглядання цієї ікономії, яка ніби у нас перед очима, освя¬чувало наші душі, і так ми ставали б готовими до прийняття Святих Таїнств. Бо як тоді ця ікономія воскресила світ, так і тепер, коли постійно споглядати її, вона чинить душу того, хто споглядає, кращою і богоугоднішою. Але й тоді вона не виявилася б корисною, якщо б її не споглядали, якщо б у неї не увірували. Саме тому її проповідували, саме тому Бог приготував безліч способів для того, щоб у Нього увірували. Бо вона не могла б виконати своє призначення — спасти лю¬дей, якби її існування було приховане для тих, хто мав спас¬тися. Але тоді, коли її щойно почали проповідувати і вона розбудила побожність, віру і любов у душах необізнаних, отже, розбудила почуття, яких не було, то тепер, коли її ша¬нобливо споглядають уже віруючі, вона не розбуджує у них ці благочестиві почуття, бо вони їх уже мають, вона лише зберігає, оновлює і примножує їх, чинить їх міцнішими у вірі, завзятішими у благочесті та в любові. Якщо вже вона могла покликати до буття те, чого не було, то набагато легше може це вберегти, втримати й оновити. Благочестя ж, віра, любов до Бога, повна завзятости — це такі почуття, які ми мусимо мати, приступаючи до Святих Таїнств, без яких на¬віть дивитися на них нечестиво.
  12. Ось чому богослуження має символізувати те спо¬глядання, яке могло б викликати у нас такі почуття, щоб ми не лише розумом розважали, а якимсь чином бачили очима на