XV. Про антифони і виголошені поміж ними молитви
- Тим часом як диякон виголошує прошення і благочестивий люд молиться, священик тихо про себе промовляє молитву всередині святилища — за присутніх і за святий дім [Божий], щоб на них пролилися «багаті милості і щедроти від Бога». І додає причину, чому і сам просить про це, і Бог за справедливістю своєю може це подати — не тому, що ті [які моляться], достойні прийняти це, не тому, що ми маємо право те отримати, а тому, що Йому «належить усяка слава, честь і поклонення». Задля Твоєї слави, каже священик, молю Тебе про це. Бо виявити таке чоловіколюбство до нас, недостойних, — Твоя слава. Ця слава належить Тобі за словом блаженного Давида: Не нам, о Господи, не нам, а імені Твоєму дай славу (Пс. 115 (114), 1).
- Тому, сотворивши молитву, священик проказує вголос цей вислів для усіх як завершення славослов’я, щоб кожен співучасник хвалебного співу прийняв його і щоб Бог був прославлений усією Церквою. І справді ті, які слухають, стають співучасниками його співу. Бо коли священик виголошує славослов’я, всі вірні промовляють «Амінь» і, промовляючи це слово, проймаються всіма словами священика.
- Потім священик розпочинає священні псалмоспіви, а присутні виконують їх до кінця, оспівуючи натхненні Богом вислевлювання святих пророків: «Благо є сповідуватися Господеві і співати імені Твоєму, Всевишній» (пор. Пс. 92 (91), 2). Ось справді слово, яке слушне для початку, бо говорить про сам спів, що він є благом, а це, безперечно, потрібно знати перед початком кожного співу; каже «благо сповідуватися», тобто дякувати, прославляти.
- Коли ці [псалми] за порядком будуть проспівані, диякон закликає вірних до молитви, спонукаючи їх, як і раніше, повторювати прощення.
- Тимчасом як по закінченню псалмоспівів вірні моляться, священик всередині святилища промовляє про себе молитву до Бога — і за «повноту Церкви» взагалі, і зокрема за тих, які прикрашають святий дім Божий і прагнуть показати з усіх сторін його велич, щоб і самим задля нього бути прославленими, і при цьому додає найголовнішу причину: «Бо Твоя є влада і Твоє є Царство». Слава, каже він, є і у царів, які можуть стати славетними, коли захочуть. Але Ти — Цар вічний, і Твоя є влада, і Твоє є Царство.
- Виголосивши цей пояснювальний вислів, як славослов’я, щоб всі вірні почули, і, прийнявши від них [у слові «амінь»] співучасть у хвалебному співі Богові, він, як і раніше, знову починає псалмоспіви, і вірні довершують їх, потім, як і раніше було сказано, після заклику диякона вірні звертаються із прошеннями до Бога.
- Священик знову промовляє молитву за тих вірних, які моляться разом з ним, щоб кожен із них отримав від Бога на користь собі те, про що просить для себе, і ще й «життя вічне в будучому віці», і додає причину цього — Його благодать і чоловіколюбство: і це є завершенням, яке він проказує вголос для всіх.
- Відтак він починає третій псалмоспів.
- Під час цього співу вноситься Євангеліє, якому передували світильники, тиміям, у супроводі усіх, які стоять біля престолу: Євангеліє несе диякон, а якщо немає диякона — священик.
- Священик при вході до вівтаря зупиняється перед царськими вратами і поки триває спів псалмів, молиться Богові, щоб святі ангели увійшли разом із ним до святилища, і, приєднавшись до богослуження, взяли участь у його славослов’ї [Богові], і пояснює, чому Йому належить слава і поклоніння від людей і від ангелів. Саме це означає «усяка слава, честь і поклонення» від усіх сотворінь, які вміють славити Бога, почитати Його і поклонятися [Йому].
- Молячись за це, священик входить до святилища і кладе Євангеліє на святу трапезу.
