Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. Матей 5:39

Це запитання поставив пан Василь у нашій парафіяльній групі «WhatsApp» і попросив мене прокоментувати його. Я написав короткий коментар і пообіцяв написати детальніше.

Я намагаюсь у своїй праці бути автентичним та чесним і говорити, в більшості, не тільки про те, що вивчав і чого навчився, а про те, в що сам вірю. Це не завжди те саме. Запитання пана Василя викликало у мене певне відчуття «deja vu». І дійсно, десь кілька років тому в мене у духовному проводі у в´язниці був один громадянин Грузії – Кахабер (прізвище не пам´ятаю) або, як я його називав, Каха. Ми з ним вели регулярні розмови, десь раз на тиждень. Були різні теми, але головною була: як реагувати на зло. Я намагався переконати його, що не реагуючи, або реагуючи підставлянням щоки, – ти перемагаєш. Коли його діставали його «співбрати», він просто не реагував на те. Це викликало зовсім іншу реакцію, як цього очікував я. Це сприйняли як його слабкість, як страх перед ними, і одного разу на футболі, коли однин із ув´язнених дав йому підніжку, а він, замість відповісти, просто відійшов,.. його побили. Не сильно, але все ж. З цього моменту  я довго роздумував над цією дилемою, так і не знайшовши відповіді, яка б мене задовільняла і я міг би з цим жити у щоденному житті. І ось зовсім при інших обставинах випливає подібне запитання і я розумію, що відповіді я дати не можу, бо сам не маю впевненої відповіді, яка б мене задовільняла. Звичайно, можна було б почитати чи скопіювати якийсь мудрий текст, та це не моя дорога. За той весь час, я зумів посунути це питання десь у забуття, чи запакувати його у свою підсвідомість до тої міри, що воно мені не заважало жити і служити. І тут таке… Тому, все написане, це не тільки церковна наука, – це мої інтенсивні роздуми про цей вислів Ісуса Христа протягом  останніх тижнів.

Найперше, що хотів би сказати, – це те, що нам потрібно навчитись читати ЦІЛЕ Св. Письмо, а не тільки цитати. Отже, цілий абзац Євангелії від Матея 5:38-41 звучить так:

• Ви чули, що було сказано: Око за око, зуб за зуб.
• А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу.
• Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ.
• І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві.
• Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся.

І перше відчуття, яке приходить на думку, – це просто неможлива заповідь, і тому я навіть не буду заглиблюватись у неї. Я і так не витерплю, коли мене людина просто так вдарить у праву щоку, щоб не відповісти, а тут Ісус вимагає ще й підставити ліву. Чи віддати тому, хто в мене хотів забрати машину, ще й додаткову пару коліс? Це або жарт, або якась несамовита фантазія. Тому, найперша моя порада читачам: не спішіть з висновками. Все не так просто. Колись чув гарну фразу, яка в нашому контексті є досить доцільною: «Не шукайте простих відповідей на складні запитання».

Розберемось найперше з контекстом. Ісус Христос говорить ці слова в контексті «Нагірної проповіді», яка звучить як проповідування Нового Закону. Як це все зрозуміти? Закон ще діє, чи Ісус вже його скасував? Може, Він приніс якийсь інший закон? Ісус же говорить: «Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити» Мт.5:17. То ж чим доповнити? Саме це і буде ключовим у наших роздумах. Протягом століть фарисеї, садукеї настільки розширили, розмили Мойсеїв Закон, що він перестав відповідати тій дійсності, для якої і був даний Богом. У своїх роздумах (Мт.5, 21-48) Ісус говорить про основні точки закону: вбивство, перелюб, розвід, клятьба, пімста і ближній.

Перше, що кидається в очі, кожна з цих точок починається із слів: «Ви чули». Тобто, Вам хтось говорив, пояснював. Візмемо до прикладу Мт.5:43 «Ви чули, що було сказано: «Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого.» В такому варіані це ніколи не було записано у Мойсеєвому Законі. У книзі Левіт 19:18 стоїть наступне: «Не будеш мститися і не будеш злопам’ятним супроти твоїх земляків. Любитимеш ближнього твого, як самого себе: я – Господь.» Христос не придумав чогось нового, а просто відкорегував його неправильне ТЛУМАЧЕННЯ. Подібне тлумачення базувалось на неправильному сприйманні закону, як тільки юридичного інструменту для регулювання міжлюдських відносин. Тобто, сам духовний компонент закону, який заохочував людину любити ближнього, був «доповнений» логічним, з юридичної точки зору, «ненавидь своїх ворогів». Та цього не було у Богом даному законі, це була невірна інтерпритація.

Подібно, коли ми беремо Мт.5:38  «Ви чули, що було сказано: «Око за око, зуб за зуб». Перше, що приходить на думку, що у Старому Завіті пімста була дозволена кожній людині. І це абсолютно не правильно. Книга Виходу 21:24, Левіт 24:20 і т.д. говорить про цивільне право, що регулювало міжлюдські відносини. Це право не давалось КОЖНІЙ людині самій вирішувати, як я йому відплачу за заподіяне зло, давалось суддям, які мали призначити РІВНОЦІННЕ покарання за злочин. Уявіть собі, що сусід вибив вам зуба, як Ви виб´єте йому тільки одного зуба? А якщо не розрахуєте і виб´єте ще одного зуба? Значить, він мусить вибити Вам також ще одного зуба. Саме такою аксіомою користується зло. Міркування на кшталт: »В тебе ж є право, він тебе перший зачепив, вдарив образив і т.д.» Результатом такого мислення є моє право на пімсту. Ну і «пімста мусить бути холодною», кажуть у народі. Отже, мусть бути добре обдуманою і БІЛЬШОЮ, «щоб запамятав і не ліз більше». Таким чином, ненависть робить наступний виток і конфлікт набирає нових обертів. Щоб запобігти розвитку цього сценарію, Господь дав цей закон, тільки «одне око за одне око» і «один зуб за один зуб». Такою логікою користується цивільне право досьогодні. Кримінальне право держави регулює РІВНОЦІННЕ покарання за відповідний злочин. Нічого не змінилось. Тільки сьогодні держава відділена від релігії і релігія не користується цивільним правом. В тому часі в Ізраїлі була Теократія, тобто, релігійний закон був одночасно і цивільним правом.

Ну і останнє: що ж робити з «Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу.» Що робити з злодієм, який заліз до мене до хати і вкрав 100 євро, а інших 100 не знайшов? Догнати і віддіти ще й ті 100 євро?  А що би творилось у державі, якби судді діяли за принципом «Не противтеся злому?» Як же ж првильно розуміти цей закон в реальності? Господь у Мт.5:17 говорить: «Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити.» Тобто, у цивільному праві нічого не міняється, і злодій, який заліз у Вашу квартиру має отримати за законом «око за око, зуб за зуб» відповідну кару. Та за духовним законом, тобто, як я САМ на це реагуватиму, що творитиметься у моїй душі, Ви маєте діяти за законом «Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте.» Римлян 12:14. І тоді в мене є два варіанти, як я в особистому житті буду відноситись до особи, яка мене образила. Перший – варіант ненависті  і постійного нарощування зла. Другий – варіант примирення. І це примирення починається з того, що я перестану ненавидіти цю особу, принаймні, попробую. Отже, підставлю другу щоку. По одній вона мене вже вдарила – образила, а я хоч, і з трудом, але постараюсь в душі не тримати на неї зло. Це не відміняє цивільного покарання. Якщо хтось вкрав у мене 100 євро, то за цивільним законом «око за око, зуб за зуб» він має отримати відповідне покарання, а за духовним  –  я сам вирішую, чи я до цього цивільного закону додам ще і свій особистий, внутрішній закон прощення «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу», чи залишусь при «своєму». На мою думку, це єдиний шлях до спасіння. І навіть, якщо я не зможу враз простити всім і вся, вже сам крок до примирення із самим собою і моїм ближнім є на правильному шляху.

Шлях «юридичної духовності» веде нас до тієї ж фальшивої інтерпритації закону, як і в Старому Завіті. «Юридична духовность» – це намагання представити Бога Суддею, який буде важити наші поступки, і вкінці за законом «Око за око, зуб за зуб» буде нагороджувати тих, у кого переважило на «+» і карати тих, у кого переважило на «-». Це шлях фарисеїв. Тому для них так важливо було знати, «яка найбільша заповідь  в законі» Мт. 22:26. Бо так найпростіше вирахувати, які заповіді треба виконувати, адже ж за них буде й найбільша нагорода. Проти цього виступає Ісус Христос і каже: “У людей це неможливо, Богові – все можливо.” Мт 19:26. Неможливо є гарантувати собі місце у Божому Царстві своїми заслугами, це пробували фарисеї: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар.  Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину.» Лука 18:11-12. У них Бог був просто статистом, який рахував добрі і злі вчинки. В нашому ж житті Бог має бути нашим Татом, Який активно бере участь у нашому переображенні з осіб юридичних «око за око, зуб за зуб» до осіб духовних, – «хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу,»; Який хоч і може колись «образитись» на нас, ніколи не тримає на нас зло і є найкрращим прикладом до наслідування. Це, до речі, піднімає і якість нашого щоденного життя. Ну що мені дасть злитись на людину, яка мене образила і тепер живе десь далеко, а я все ще її ненавиджу. Хто в даному випадку страждає? На мою думку, той, хто тримає ненависть у своєму серці – програє. Бо з цієї ненависті людина тратить спокій, нерви, що в свою чергу відбивається на її щоденному, родинному і соціальному житті. Хтось заперечить і скаже, що справедливість мусить бути. І я погоджусь. Допоки є можливість добитись справедливості, допоти за неї слід боротись. Але є випадки, коли ми розуміємо, що змінити і так вже фізично нічого не можемо, то який сенс зберігати у своєму серці усі ці негативні емоції, які нікому не несуть нічого корисного, тільки руйнують моє життя.