1. Є різні ступені молитви. Перший ступінь — молитва тілесна, яка більше полягає в читанні, стоянні, поклонах. Увага при цьому може відволікатися, серце втрачає чутливість, зникає бажання молитися: тут усе здобувається терпінням, трудом, потом. Проте, незважаючи на це, визнач міру молитви і виконуй її. Це — діяльна молитва. Другий ступінь — уважна молитва. Ум звикає зосереджуватись під час молитви і промовляє її уважно, не відволікаючись. Увага, просякнута написаним словом, промовляє це слово як своє.

Молитовне правило треба творити в певному порядку, як вказано: «завжди починай з молитви діяльної, з нею має йти поряд умова молитва, а за ними прийде і сердечна (чуттєва)».

Третій ступінь — молитва серця. Від уваги зігрівається серце, і що там є думкою, те тут стає відчуттям. Там — слово сокрушене, а тут сокрушення, там — прохання, а тут — почуття нужди та потреби. Хто отримав ту вищу ступінь молитви, той молиться без слів, бо Бог є Богом серця. Ось чому третій ступінь є границею у молитовному вихованні — молячись, переходити від одного сердечного почуття до іншого (від благодаті до благодаті). При цьому читання може припинятися, так само як і думання, і нехай буде лише перебування у почутті з відомими молитовними знаками… Коли молитовне почуття піднесеться до безперервності, тоді починається молитва духовна, котра є даром Божого Духа, що молиться за нас, — це останній ступінь молитви, який можна осягнути. Але кажуть, що існує ще й така молитва, яка не осягається умом та яка перевищує межі свідомості (як у святого Ісаака Сирійця).

Найлегшим засобом осягнення безнастанної молитви є вправляння в молитві Ісусовій та закорінення її в собі. Найбільш досвідчені в духовному житті мужі, що були наставлені Богом, знайшли цей одинокий, простий і водночас уседіючий засіб для утвердження духа як у всіх духовних діланнях, так і в цілому подвижницькому житті. В своїх поученнях вони залишили докладні правила щодо цієї молитви.

Трудячись та змагаючись у подвигах, ми шукаємо очищення серця та відновлення духа. До цього ведуть два шляхи: діяльний, тобто перебування у вищевказаних подвигах, та умозірний — звернення ума до Бога. Там душа очищається і приймає Бога; тут — Бог, зримий, спалює всяку нечистоту й приходить, щоб оселитися в очищеній душі. Григорій Синайський бачив цей другий шлях лише в Ісусовій молитві, і тому казав: «Бога стяжаємо або діланням і трудом, або майстерним призиванням Ісусового імені», — і далі доповнив, що перший шлях є повільнішим від другого, проте другий — більш швидким талієвим. Внаслідок цього деякі подвижники надавали перше місце у подвигах саме Ісусовій молитві. Вона просвічує, укріплює, оживляє, перемагає всіх видимих та невидимих ворогів і підносить до Бога. Така вона всемогутня та вседіюча! Бо ім`я Господа Ісуса — це сокровище благ, сили і життя в дусі.

Звідси само по собі витікає, що кожному, хто покаявся або почав шукати Господа, є можливим і необхідним з першого кроку подати повне наставлення про те, як творити Ісусову молитву, а з нею тоді вже запроваджувати у все інше, тому що цим шляхом можна скоріше укріпитися, швидше прозріти духовно і досягти внутрішнього миру. Не знаючи цього, деякі або більшість людей просто спиняються на тілесних та душевних діланнях і майже намарно тратять зусилля та час.

Ділання це названо «мистецтвом». І воно дуже просте. Коли стоїш зі свідомістю та увагою в серці, промовляй безперестанно: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», без всякого образу та уяви, лише з вірою, що Господь бачить і слухає тебе.

Під час молитви обов`язково треба свідомістю перебувати у серці і ледь стримувати дихання задля вивільнення того напруження, з яким це твориться. Але найвища умова — це віра, що Бог поряд і чує нас.

Спочатку ця молитва довго лишається тільки діяльною, як і всяке інше діло, потім переходить в умову і, нарешті, вкорінюється в серці.

Бувають і відхилення від правильного шляху цієї молитви. Тому необхідно навчатися в тих, хто його знає. Помиляються ж в залежності від того, де втримується увага під час молитви — в голові чи в грудях.

Хто тримає її в серці, той — у безпеці. А ще безпечніше тому, хто повсякчас в сокрушенні болізно припадає до Бога з молитвою про звільнення від оман.

2. В кого нема умової внутрішньої молитви, в того нема ніякої молитви: бо тільки умова молитва і є справжньою молитвою, угодною та приємною для Бога. Вона має бути душею домашнього та церковного молитвослів`я; а якщо її нема при цьому, то молитвослів`я ті мають лише вигляд молитви, але не є самою молитвою.

Бо що ж таке молитва? Молитва — це піднесення до Бога ума та серця для прослави і благодарення, і для того, щоб виблагати у Нього необхідні душевні та тілесні блага. Сутність молитви, таким чином, це — піднесення ума з глибини серця до Бога. Ум стає свідомо в серці перед лицем Божим і, сповнившись гідного, належного Богові благоговіння, починає виливати перед ним своє серце. Це і є умова молитва! Але такою й має бути кожна молитва. Зовнішнє молитвослів`я (домашнє чи церковне) надає їй лише слово чи форму; душу або суть молитви носить кожний сам у собі, в своєму умі та серці. Увесь наш церковний молитовний чин, всі молитви, складені для домашнього вжитку, сповнені умового звертання до Бога. Той, хто молиться їх, якщо він хоч трохи уважний, не може уникнути цього умового звертання до Бога, хіба що буде зовсім байдужим до того, що робить.

3. Без умової молитви неможливо обійтися. Не підноситися молитовно до Бога ми не можемо, бо того вимагає наша духовна природа. А піднестися до Бога можемо умовою дією: бо Бог є умственним. Щоправда, умова молитва може бути словесною чи зовнішньою, — домашньою або церковною, — але буває умова молитва й сама по собі, без всякої зовнішньої форми чи положення тіла, проте суть її там і тут одна й та сама. В тому чи іншому вигляді вона є обов`язковою і для мирян. Бо ж Спаситель наш заповідав нам увійти в свою комірчину і молитися там Богу Отцеві своєму в тайні. Комірчина ця, як тлумачить святитель Дмитрій Ростовський, означає серце. Отже, заповідь Господня зобов`язує тайно в глибині серця умом молитися до Бога. Заповідь ця стосується всіх християн. Хіба і апостол Павло не того навчає, коли говорить, що треба «всякою молитвою та благанням молитися завжди в дусі» (Еф. 6, 18)? Він заповідає умову молитву — духовну — і заповідає її всім християнам, не роблячи різниці. Також всім християнам він заповідає безнастанно молитися (див. 1 Сол. 5, 17). А молитися так можна лише умовою молитвою у комірчині серця…

Коли прокинешся зранку, то в глибині серця твердо постав себе перед Богом у своїй ранішній молитві і тоді приступай до справ, Богом тобі призначених, не відриваючи від Нього своїх почуттів та свідомості. І буде так, що силами душі й тіла ти виконуватимеш свої обов`язки, а умом і серцем перебуватимеш з Господом.

4. «В псалмах і співах й піснях духовних, в благодаті співайте у серцях ваших Господеві» (Кол. З, 16)… Слова «в псалмах і співах й піснях духовних» означають молитву словесну, молитвослів`я; а мова «в благодаті співайте у серцях ваших Господеві» — молитву внутрішню, умово-сердечну.

Псалми, співи, пісні-псалми, гімни, оди — це різні назви духовних піснеспівів. Визначити їх відмінності досить важко, тому що і за змістом, і за формою вони бувають дуже подібними. Всі вони є виразом молитовного духу. Коли дух молиться, тоді він прославляє Бога, благодарить Його і підносить до Нього свої прошення. Всі ці прояви молитовного духа є нерозлучними в дусі, і один без одного не може бути. Коли молитва набирає свого руху, тоді вона переходить від одного з них до іншого, і часто не один раз. Вирази це словом — і вийде молитва словесна, назви її псалмом, гімном чи одою — все одно. Тому не будемо намагатися визначати відмінності цих назв. Апостол хотів ними охопити найрізноманітніші молитви, що виражаються словом. До них відносяться і всі молитви, які є зараз у нашому вжитку. Ми вживаємо, крім Псалтиря, церковні піснеспіви — стихири, тропарі, канони, акафісти та інші молитви, що знаходяться в молитовниках. Не помилишся, якщо, читаючи слова апостола про словесну молитву, будеш мати на увазі ті словесні молитви, які є в нашому вжитку. Сила не в тих чи інших словесних молитвах, а в тому, як їх виконувати.

Як виконувати словесні молитви, апостол вказує словом «духовних»… Духовні вони тому, що спочатку в дусі зароджуються й дозрівають і з духа виходять. Тим більше духовні тому, що зароджуються і дозрівають благодаттю Святого Духа. І Псалтир, і всі інші словесні молитви не були від самого початку словесними. Спочатку вони були чисто духовними, потім зодягнулися в слова й стали словесними. Але слово, що увійшло в них, не позбавило їх духовності. Вони і зараз словесні тільки за формою, а за силою своєю вони духовні…

З таких пояснень виходить, що коли ми захочемо слово апостола про словесну молитву сприйняти для себе як повчання, то отримаємо ось що: увійди в дух молитов, які ти читаєш чи слухаєш, і коли відтвориш їх у серці, піднеси звідти до Бога, ніби вони є зроджені твоїм серцем під дією благодаті Святого Духа. Це закон, який визначає сутність богоугодного моління. Як цього досягнути? Обміркуй, відчуй, навіть завчи напам`ять молитви, які маєш читати. Тоді, як станеш на молитву, будеш промовляти її не як щось чуже, а як те, що лежить і в твоєму серці, як зроджене та пережите ним.

5. «Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа» (Еф. 5,19).

В якій послідовності маємо прийняти ці слова. Може в такій: коли сповнитесь Духом, тоді й співайте устами та серцем? Або в такій: якщо бажаєте сповнитись Духом, то співайте? Чи запрошення співати устами й серцем розуміється тут як наслідок сповнення Духом, чи пропонується як засіб до цього?

Натхнення Духа не залежить від нас, воно приходить тоді, коли благоволить сам Дух. А коли приходить, то глибинно збуджує сили нашого духа. Тоді пісня Богові складається сама по собі. Ми вільні лише в тому, щоб залишити її звучати в глибині серця, або ж промовляти її вголос для всіх…

Слова ці потрібно сприймати не в першому, а в другому поєднанні. Сповняйтеся Духом, і для того співайте. Спів пробудить в нас Духа або приведе до стану натхнення Духом, або ж відчутного Його впливу. Блаженний Теодорит пише, що апостол має на увазі духовне оп`яніння, коли говорить: «сповнюйтеся Духом», і показує, як досягнути цього, а саме: «Безперервно оспівуючи Бога, заглиблюючись в самих себе і завжди збуджуючи думку». Це те саме, що: співаючи устами й серцем.

Не важко зрозуміти, що в цій справі головне — не благозвучність співу, а зміст того, що співаємо. Це впливає так само, як з запалом написана промова надихає того, хто її читає. Почуття, яке вкладене в слово, через слово переходить в душу слухача або читача. Так само й в піснях церковних. Псалми, гімни-співи і церковні оди-пісні є духо-натхненними звіреннями духовних почуттів до Бога. Дух Божий сповнював своїх вибранців, і вони повноту своїх почуттів висловлювали в піснях. Той, хто співає їх як належиться, знову може увійти у висловлені в піснях почуття і, сповнюючись ними, може наблизитись до стану, в якому буде спроможний прийняти дію благодаті Духа або пристосувати себе до цього стану. Саме таким і є призначення церковних пісень, щоб за їх допомогою запалювати і роздувати сховану в нас іскру благодаті. Іскру цю дають нам святі таїнства. Щоб розпалити її і перетворити у полум`я, додаються псалми, духовні співи-гімни і пісні-оди. Вони діють на іскру благодаті так само, як вітер на іскру, що потрапила в горючу речовину.

Але пригадаймо, що така їх дія можлива лише тоді, коли разом з використанням їх відбувається і очищення серця, як сказав св. Й. Золотоустий, керуючись ходом думок самого св. ап. Павла. Інші умови є вказані у цьому самому місці, а саме: перше, щоб пісні були духовні, і друге, щоб співали їх не тільки устами, але й серцем…

Таким чином, щоби виконання церковних пісень приводило до сповнення Духом, апостол вимагає, щоби пісні ці були духовні. Тут мається на увазі не тільки те, щоб вони були духовними за змістом, але щоб були духо-движними, самі були плодом Духа або ж виливалися із сердець, сповнених Духом. Інакше вони не приведуть до сповнення Духом. Це згідно з законом: що вкладено в пісню, те вона й принесе тому, хто її співає…

Друга вимога апостола полягає в тому, щоб пісні співались не тільки устами, а й серцем. Не вистарчить тільки розуміти пісню, треба прийняти зміст її слів в своє серце і співати вже так, як би пісня виходила з нашого серця. Співставлення цього місця з іншими показує, що в апостольські часи співали тільки ті, котрі були саме в такому настрої, інші входили в подібний з ними настрій — і все церковне зібрання оспівувало і співало Господеві не інакше, як тільки в серці. Що ж дивовижного в тім, коли внаслідок такого співу всі вони сповнювалися Духом? Який скарб захований в церковних співах, коли вони належно виконуються!

Св. Й. Золотоустий запитує: «що означають слова «співаючи в серцях ваших Господеві»? Це значить: з увагою розпочинай це діло, бо неуважні співають без користі, лише вимовляючи слова, тоді як серце їх блукає в іншому місці». Блаженний Теодорит до цього додає: «Співає серцем той, хто не тільки рухає устами, але й ум пробуджує до розуміння того, що вимовляє». Інші святі Отці, пишучи про молитовне звертання до Бога, вважають, що воно здійснюється найкраще тоді, коли звершується умом, що закріплений в серці.

Те, що тут в апостола говориться про церковне зібрання, відноситься й до приватного псалмоспіву, який кожен може виконувати окремо вдома. І користь від цього може бути такою самою, якщо він виконується як належиться, з увагою, розумінням, переживанням у серці.

Зауважмо також, що хоча в словах апостола йдеться про спів, але думки його вказують на молитовне звертання до Бога. І власне воно є збудником Духа.

6. Другим видом молитви є умово-сердечна молитва. І перша має бути такою також. Але та зароджується під дією словесної — готової молитви, а ця зроджується прямо в серці і звідти підноситься до Бога. Такою була молитва Мойсея при переході через Червоне море. Апостол навчає її словами: «в благодаті співаючи в серцях ваших Господеві». — «Від благодаті Духа співайте, — каже, — не просто устами, але з увагою, стоячи мисленно перед Богом в серці. Бо це означає співати Богові, а те — на вітер, оскільки розсіюється в повітрі. Не для того, щоб показати себе, — говорить. Навіть якщо ти на базарі, можеш в собі, зсередини, звернутися до Бога і співати, хоч ніхто не буде чути… Не завадить і в дорозі молитися серцем і перебувати на висотах» (Св. Й. Золотоустий). Така молитва і є власне молитвою. І словесна молитва настільки буває молитвою, наскільки в ній молиться ум та серце.

Вона витворюється в серці благодаттю Святого Духа. Той, хто звертається до Господа і освячується тайнами, в ту саму мить приймає в себе те почуття до Бога, яке відтоді і розпочинає в серці його сходження до висот. Хто не приглушить цього почуття чимось невідповідним, у тому час, настирливість і труд перетворять його в полум`я. Але хто приглушить його чимось невідповідним, тому хоча й не зачинено дорогу приближення до Бога й примирення з Ним, але почуття те вже не дається раптово і задармо. Очікує такого піт та труд пошуків і вимолювання його… Проте нікому не відмовляється в цьому. Бо благодать є у всіх, і треба тільки дати простір для її дії. Благодать отримує простір по мірі стирання самості й викорінення пристрастей. Міра очищення серця є мірою оживлення почуття до Бога. Коли серце стане чистим, тоді почуття до Бога зробиться полум`яним. Почуття до Бога відживає набагато раніше, ніж приходить повне очищення від пристрастей, але тоді воно ще подібне до зернятка або іскри. Відродившись, те почуття росте й розпалюється; але не буває таким постійно, а оживає й завмирає; і відживаючи, не буває в однаковій силі. Але в якій би мірі не відживало, завжди підноситься до Господа і співає Йому пісню. Все будує благодать: бо благодать завжди притаманна віруючим. Тих, які віддалися їй безповоротно, вона сама провадить, і вона, як сама знає, будує їх.

7. Почуття до Бога і без слів є молитвою. Слово підтримує та інколи поглиблює почуття.

8. Бережіть цей дар даної вам милості Божої. Як? Найперше смиренням, все приписуючи благодаті, а собі нічого. Як тільки до себе самого схилиться ваша думка, благодать зменшиться, і якщо не спам`ятаєтесь, зовсім перестанете діяти, тоді буде багато плачу та голосіння. Друге — усвідомлюючи себе землею та порохом, будьте такими, як тепер, тобто ні до чого не звертайтеся без потреби — ні думкою, ні серцем. Все з Господом. Як тільки зменшиться внутрішнє горіння, зразу ж поспішайте відновити його в силі. Господь поруч. Коли ви з жалем та страхом звертаєтеся до Нього, зразу ж і отримуєте…

9. Молитва — проба всього; молитва — джерело всього; молитва — і двигун усього; молитва — і направляє все. Наскільки молитва справна, настільки все справне. Бо вона не допустить, щоб щось було несправним.10. Молитва є найпершою справою в морально-релігійному житті. Коренем цього життя є свобідно-свідоме відношення до Бога, яке потім усім і керує. Воно розкривається і являється на практиці через молитву, по-перше, як взаємоспілкування — на поприщі, де розкриваються наші моральні відносини до подібних нам і, по-друге, як подвижництво — на площині, де розкривається наше моральне відношення до самого себе. Яке наше відношення до Бога, така і молитва; і яка молитва, таке й відношення до Бога. А оскільки відношення ці не є однаковими, то не однаковий і образ молитви. Інакше відноситься до Бога той, хто не піклується про спасіння; інакше той, хто відійшов від гріха і старається про чесноти, але ще не увійшов всередину себе і працює для Господа зовнішньо; інакше, нарешті, той, хто увійшов в своє нутро і носить в собі Господа, і стоїть перед Ним. Перший як про життя не турбується, так не турбується і про молитву, і виконує її в церкві, вдома лише за звичаєм, без уваги і почуття. Другий читає багато молитов і часто ходить до церкви, стараючись разом з тим і втримувати увагу, і мати відповідні почуття до молитов, які читає, хоча це йому вдається досить рідко. Третій, зосередившись увесь всередині, умом стоїть перед Господом і, не відволікаючись, молиться до Нього у серці, без довгого молитвослів`я, хоч і при довгому стоянні на молитві, вдома і в церкві. Заберіть у другого молитвослів`я — і ви заберете у нього молитву, нав`яжіть третьому молитвослів`я — і ви загасите в ньому молитву вітром багатослів`я. Усякому рівню людей чи всякій мірі приближення до Бога відповідає своя молитва і свої для неї правила. Якою цінною при цьому є досвідчена вказівка, і як багато може нашкодити самочинне розпорядження!