МИКОЛА КАВАСИЛА ПОЯСНЕННЯ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ / Частина 1

І. Який сенс у загальних рисах усього богослуження?

1. Найважливішим у священнодійстві Святих Таїнств є переміна Дарів у Тіло і Кров Господа, а кінцева його мета — освячення вірних, які через них [Чесні Дари] отримують прощення гріхів, успадковують Царство Боже і таке инше.

2. Приготуванням і приношенням як стосовно самого священнодійства, так і стосовно досягнення мети, є молитви, псалмоспіви, читання зі Святого Письма, тобто все, що священнодіється і проголошується перед освяченням Дарів і після [їхнього] освячення. Хоча Бог дає нам усілякі святощі безвідплатно, натомість ми нічого [Йому] не приносимо, і [Його дари] є справді благодатними дарами, проте Він конче вимагає від нас, щоб ми були здатними прийняти їх і зберегти. Він і не подав би освячення тим, які не підготовлені до цього. Так Він і хрестить, і миропомазує, так само ділиться своєю Вечерею і прилучає [нас] до цієї страшної трапези.

3. Саме це Він висловив у притчі про сіяча. От вийшов [, — каже, — ] сіяч (Мт. 13, 3), щоб не зорати землю, а сіяти так, що оранка і всіляке приготування уже заздалегідь мали довершитися у нас.

4. Отже, якщо є така доконечність, щоб ми приступили до прийняття Святих Таїнств добре налаштовані і належно підготовлені, то це долучається до священнодійства, і так є насправді. Бо саме таку силу мають щодо нас молитви, псалми, як і все, що на Божественній літургії священнодіється і проголошується. Вони ж освячують нас, налаштовують до належного прийняття святощів, до їх збереження і подальшого зберігання в собі.

5. Вони освячують подвійно. По-перше, ми отримуємо користь від самих молитов, псалмів і читань. Молитви навертають нас до Бога, уможливлюють відпущення гріхів, як псалмоспіви уласкавлюють Господа і закликають поміч з небес. Жертвуй [, — каже Писання, — ] Богові хвалу і я визволю тебе, іти прославиш мене (Пс. 49, 50; 14, 15). А читання Святого Письма звіщає милосердя Боже і чоловіколюбство, а також справедливість і суд, вселяє у душі наші страх Божий і запалює любов до Нього, та викликає велике бажання дотримуватися Його заповідей. І все це облагороджує і обожествлює душу як священика, так і народу, чинить здатними як того, так і того прийняти Чесні Дари та їх утримати, в чому полягає мета богослуження. Зокрема це приготовляє священика до того, щоб він міг достойно звершити жертвоприношення, що і є, як було мовлено раніше, суттю містагогії. Саме це часто міститься у молитвах: священик молиться, щоб не виявитись йому недостойним того, що належить йому звершити, щоб він міг послужити таїнству чистими руками, душею і мовою, і таким чином від самої значущосте слів, які читаються і співаються при звершенні [таїнства], ми отримуємо допомогу.

6. По-друге, і від цього, а водночас від усього, що здійснюється на богослуженні, ми отримуємо освячення й иншим способом — тим, що у всьому споглядаємо образ Христа, Його діяння задля нас і Його страждання. Бо і в псалмах, і в читаннях й у всьому, що звершує священик упродовж богослуження, відтворюється ікономія Спасителя, і те перше, що є в цій ікономії, пояснюється у перших діях богослуження, а друге — у других діях, останнє ж — наприкінці богослуження. Отож, усе це ніби відбувається на очах у тих, хто за цим спостерігає. Бо освячення Дарів, сама жертва звіщає Його смерть (пор. 1 Кор. 11, 26), воскресення і вознесення, тому що ці Чесні Дари перемінюються у саме Тіло Господа — те саме, яке це все прийняло на себе, яке було розп’яте, яке воскресло і вознеслось на небо. А що передувало цій жертві, символізує те, що було до смерте [Христа] — Його прихід, явлення, Його довершене об’явлення, а що ж було після жертви — обітниця Отця (Ді. 1, 4), як Він сам сказав, зішестя на апостолів Святого Духа, через них навернення поган і їхнє сопричастя [з Богом].

7. Загалом уся містагогія є немов одним образом єдиного Тіла Спасителя, що зримо подає всі його частини від початку і до кінця у взаємному порядку і гармонії.

8. Таким чином, псалми, співані на самому початку, і все, що їм передує, здійснюється і мовиться у приношенні Дарів, означає первісний період ікономії Христа. А що йде після псалмів — читання Святого Письма та инше — символізує наступний період.

9. Хоча йшлося про иншу користь від читання і псалмоспівів, які були впроваджені, очевидно, для того, щоб спонукати нас до доброчесности й умилостивлювати Бога, але ніщо не стоїть їм на заваді мати ще й таке призначення; вони ж і ведуть вірних до доброчесности, і символізують ікономію Христа. Як бо одяг задовольняє потребу одягтись, і убрання прикриває тіло, так, зважаючи на те, який він є, він символізує инколи і заняття, і спосіб життя, і гідність тих, які його носять. Так само і тут. Бо Святе Письмо вміщає в собі і Богом натхненні слова, і пісні на славу Божу, і заохочує до доброчесности та освячує тих, які читають його і співають. А що вибране саме те, і розміщене саме в такому порядку, то воно має й инше значення, доволі виразно являючи нам перебування Христа [на землі] і Його спосіб життя. Такий сенс має не тільки те, що співається та читається, а й те, що звершується. Кожна річ тут здійснюється задля нагальної потреби: вона символізує чи щось із діл Христових, чи з Його діянь, чи страждань. Таким, наприклад, є вхід у святилище зі святим Євангелієм або вхід з Чесними Дарами. Те і те здійснюється за потребою: одне — щоб Євангеліє було прочитане, а друге — щоб жертва була звершена. Те і те символізуює об’явлення Спасителя, одне — явлення неясне і неповне, коли Він щойно почав себе відкривати, а друге — найдовершеніше й останнє. Серед того, що тут звершується, є щось і таке, що сповнюється зовсім не задля якоїсь по¬треби, а звершується лише як певний символ, як наприклад, проколювання хліба і зображення на ньому хреста, чи те, що той ніж для проколювання має вигляд списа, чи, зрештою, доливання до Святих Дарів теплої води.

10. Багато схожого можна зустріти і в инших таїнствах, наприклад, у хрещенні: ті, які мають намір хреститися, мусять зняти взуття і роздягтись і, обернувшись на захід, простягти руки, і дмухнути. Так нам прищеплюють переконання, якою мусить бути наша ненависть до лукавого і як важливо від¬вертатися від нього тому, хто хоче бути справжнім христия¬нином. Що-небудь инше при звершенні таїнств може мати якесь инакше значення.

11. А все, що відбувається під час священнодійства [свя¬тих] Дарів, взаємопов’язане з ікономією Спасителя, щоб споглядання цієї ікономії, яка ніби у нас перед очима, освя¬чувало наші душі, і так ми ставали б готовими до прийняття Святих Таїнств. Бо як тоді ця ікономія воскресила світ, так і тепер, коли постійно споглядати її, вона чинить душу того, хто споглядає, кращою і богоугоднішою. Але й тоді вона не виявилася б корисною, якщо б її не споглядали, якщо б у неї не увірували. Саме тому її проповідували, саме тому Бог приготував безліч способів для того, щоб у Нього увірували. Бо вона не могла б виконати своє призначення — спасти лю¬дей, якби її існування було приховане для тих, хто мав спас¬тися. Але тоді, коли її щойно почали проповідувати і вона розбудила побожність, віру і любов у душах необізнаних, отже, розбудила почуття, яких не було, то тепер, коли її ша¬нобливо споглядають уже віруючі, вона не розбуджує у них ці благочестиві почуття, бо вони їх уже мають, вона лише зберігає, оновлює і примножує їх, чинить їх міцнішими у вірі, завзятішими у благочесті та в любові. Якщо вже вона могла покликати до буття те, чого не було, то набагато легше може це вберегти, втримати й оновити. Благочестя ж, віра, любов до Бога, повна завзятости — це такі почуття, які ми мусимо мати, приступаючи до Святих Таїнств, без яких на¬віть дивитися на них нечестиво.

12. Ось чому богослуження має символізувати те спо¬глядання, яке могло б викликати у нас такі почуття, щоб ми не лише розумом розважали, а якимсь чином бачили очима надмірну вбогість Багатого, мандрівне життя того, хто пе¬ребуває у кожному місці, покривдженість Благословенного, страждання Безпристрасного, який був зненавиджений так, як Він любив. Хто Він був і як принижував себе, що витер¬пів і що зробив, яку приготував нам трапезу. Отож, вражені досі нечуваним спасінням, вражені величезною кількістю [Його] щедрот, ми благоговіли б перед тим, хто виявив [до нас] співчуття, хто дарував нам таке спасіння, ми довірили Йому свої душі, віддали своє життя, запалили серця свої вог¬нем любови до Нього. І так підготовлені, ми впевнено і щи¬росердно приступали до полум’я Святих Таїнств.

13. Бо для такої підготовки не досить тільки у належний час вивчити все про Христа і знати це. Для цього треба, щоб око [нашого] ума постійно було звернене туди, щоб ми спо¬глядали Святі Таїнства, щоб [усією] спромогою звільнитися від усілякого иншого помислу, оскільки ми мусимо праг¬нути, як я вже казав, вчинити [свою] душу здатною до того освячення. Бо якщо ми матимемо лише таке розуміння бла¬гочестя, що коли нас запитають про нього, ми зможемо дати мудру відповідь, а коли настає час приступати до таїнств, ми не споглядаємо всього належно, бо увага [наша] прикута до инших речей, то від того знання для нас немає ніякої корис¬ті, бо жодне із тих відчуттів, про які було сказано, не може у нас прокинутись. Бо ж будемо налаштовані відповідно до тих помислів, якими в той час будемо опановані, і в нас пе¬реважатимуть ті відчуття, які вони можуть викликати.

14. Власне тому й замислений такий взірець, коли одне не лише вимовляється словами, а й повністю постає перед очима, инше ж виявляється в усьому богослуженні, щоб за його допомогою вправніше впливати на наші душі, щоб у нас було викликане не лише звичайне споглядання, а ще й почуття, бо уява при сприянні очей справляє на нас глибше враження, яке допомагає не дати місця забуттю, не дозволити думці звернути увагу на щось инше, поки не дійде до самої трапези, щоб, таким чином, сповнюючись відповідними думками, і з повним усвідомленням ми причащалися Святих Таїнств, освячення доповнюючи освяченням, а освяченням у спогляданні — освячення таїнств, преображуючись від слави у славу (пор. 2 Кор. З, 18), від меншої у таку, що найбільша від усього.

15. Ось у загальних рисах сенс усього богослуження. Надалі, наскільки можливо, треба буде розглянути його від самого початку [окремо] по [кожній] частині. Спершу підготовчі молитви, сакральні слова, священні пісні, читання; потім — саме богослуження, саму жертву, а після цього — освячення, яким через жертву освячуються душі християн живих і померлих, далі за цим — пісні і молитви, звернені від народу і священика до Бога, які виникне потреба розглянути чи пояснити. Передовсім [будемо мати на увазі] ікономію Спасителя, який присутній у всьому таїнстві, [пояснюючи], що із того, що стосується цієї ікономії, є символом тої чи тої дії в богослуженні.

Pin It on Pinterest