МИКОЛА КАВАСИЛА ПОЯСНЕННЯ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ / Частина 10

X. Про те, що проказується під час проскомидії після спомину Господа, і про те, що саме приношення Дарів є водночас і подячне, і благальне

1. А священик все ще звершує приношення, відділяючи частину від кожного із принесених хлібів, він перетворює її у священний дар, але промовляє і чинить уже не те саме, що було на початку, що символізувало смерть Господа; хоча ті слова можуть бути мовлені лише раз, але вони стосуються до всього богослуження. Бо всіляке приношення Дарів здійснюється на спомин про Господа і через нього звіщається Його смерть.

2. І що ж проказують далі?

3. «На славу Пресвятої Матері Божої, на честь того чи того святого, на відпущення гріхів душ або живих, або мертвих».

4. І що це означає? Те, що спонукою та причиною приношення Дарів є дякування Богові і прошення.

5. Бо так уже є: жоден дар не дається беззмістовно — треба або уласкавити [дарами] Бога, або вшанувати [дарами] когось із людей, але задля якогось блага — чи вже отриманого, чи ще очікуваного. Ми віддячуємо дарами або благодійникові за те, що отримали, або виявляємо шанобливе ставлення до того, хто може щось для нас зробити, щоб отримати те, чого у нас ще не було.

6. Ці ж Дари виявляються Дарами, які приносяться для Бога з двох причин: за те, що ми отримали, і за те, щоб отримати. Ми дякуємо Богові і просимо Його: дякуємо за те, що зроблено для нас, просимо, щоб отримати блага, так що [одні і ті ж] Дари є і подячними, і благальними.

7. Що ж це за блага, які даровані нам? І що за блага, які ми ще шукаємо? Вони є повністю одним і тим самим: відпущення гріхів та успадкування Царства. Ось це насамперед Він заповів просити для себе, ось це вже отримала Церква і про це вона просить. І як тепер розуміти те, що Церква отримала ці блага? І як розуміти те, що вона їх ще не отримала, і щоб отримати, благає про це Бога?

8. Отримала вона їх, по-перше, тому, що мала право на них, бо прийняла право дітьми Божими стати (Йо. 1, 12), і це є спільний дар для усіх християн, даний нам через смерть Спасителя. У цьому і полягає сила божественного хрещення та инших таїнств, за допомогою яких ми родичаємося з Богом і стаємо спадкоємцями Царства Небесного.

9. Окрім того, [Церква] ділом успадкувала і саме Царство — незліченною кількістю своїх членів, яких вона відіслала на нове місце перебування — на небо і яких блаженний Павло називає Церквою первородною, записаною на небі (див. Євр. 12, 23). Тож у цьому розумінні Церква вже отримала великі блага.

10. Але вона ще не отримала самого Царства у тих своїх дітях, які ще мчать по нагороду, [або], простіше кажучи, які ще пробувають у цьому житті і кінець яких невідомий, а також тих, які відійшли [із життя] з не дуже відрадними та певними сподіваннями. Тому вона згадує смерть Господа, згадує і святих, які вже завершили [свій земний шлях], згадує і тих, які ще не досягай досконалосте: за тих вона дякує, а за цих просить.

11. Отож, як перша частина приношення, так і друга є подячними, а наступна за ними — благальна: на спомин Господа, на славу блаженної Його Матері, на честь святих.

12. Дякуємо Тобі, каже [священик], що своєю смертю Ти відкрив нам ворота життя, що вибрав для себе з-поміж нас Матір, що людина здобула таку славу, що ми маємо заступників одної з нами природи, що єдинородним з нами Ти дарував таку відвагу.

13. Бо слова «на славу» і «на честь» означають заради слави і чести, так само, як і слова «на відпущення гріхів» означають заради прощення гріхів. Тобто слова «заради чогось» мають двояке значення: або заради вже одержаного [прощення], або заради ще сподіваного. Хто ж не знає, що слава Богородиці, заступництво святих та [їх] відвага належать до благ уже одержаних? А Дари за одержані блага приносити, мабуть, є не що инше, як подяка. Після уже мовленого раніше зрозумілими стали і ці слова: «на спомин Господа» — що означає як воздаяння Йому за Його смерть і як подяку Йому. Тому під час приношення Дарів насамперед виголошуються ці слова, бо та смерть була для нас причиною всіх благ.

14. І нарешті після всього [священик] звершує моління, випрошуючи прощення гріхів, упокоєння душ і подібне цьому. І це є нормою розважливости, щоб, звертаючись до Бога, ми не відразу говорили про свої потреби і вимагали того, чого нам не вистачає, а краще передусім пам’ятали б про те, що вже отримали і маємо, за що вже дякували Богові, і приносили Йому хвалу, чинячи таким чином славу Божу вищою від наших потреб.

Pin It on Pinterest

Share This